English (United Kingdom)Ukrainian (Ukraine)Russian (CIS)
Головна
Новини
ВСТУП
- 1 курс (ЗНО)
- 1 курс (мл. спеціаліст)
- 5 курс (магістр)
- PhD
- oфіційні документи
- контактна інформація
Історія
Студентам
Викладачі
Досягнення
Навчання
Публікації
Наукова робота
Контакти
Корисні ресурси
Міжнародне партнерство
Студентське життя

 

 

Співробітники кафедри – ліквідатори аварії на ЧАЕС


Страшні наслідки трагедії охопили цілі регіони, багато міст і сіл, віддалених від Чорнобиля. Київ у цьому списку займає особливе місце. Доля не жартувала з містом. У разі надмірного радіоактивного забруднення повітря, води, продуктів харчування в місті могла виникнути надзвичайно складна ситуація з подальшою проблемою захисту, а можливо й евакуацією 3-мільйонного населення. Ймовірність такого перебігу подій була цілком реальною, якби не відчайдушний опір захисників столиці розбурханій стихії як на підступах до Києва, так і в самому місті.
Вже по обіді 27 квітня 1986 р. у місті були виявлені перші забруднені радіонуклідами автомобілі. А в ніч з 27 на 28 квітня тисячна колона автобусів і вантажівок, які поверталися до Києва після евакуації населення з м. Прип’яті, були зупинені на підступах до столиці. Вранці 28 квітня на терміновому засіданні міськвиконкому керівництво міста з’ясовувало, хто і чому зупинив колону автотранспорту, що поспішала додому на свої автопідприємства, щоб вчасно вийти на маршрути міста. Пояснення давав інженер-фізик радіаційної служби СЕС міста к.б.н. Тацій Ю.О. В тривожній інформації наголошувалось, що в місті несподівано і раніше, ніж можна було очікувати, зафіксовані випадки забруднення транспортних засобів радіонуклідами і що рівень їх забруднення сягає сотень мілірентген, а експлуатація такого транспорту створює реальну загрозу здоров’ю водіїв і пасажирів. Надмірно забрудненою виявилась траса, що з’єднує Київ з Поліським регіоном, а рух транспорту з цього регіону призводить до забруднення радіонуклідами вулиць Києва. 29-30 квітня в місті було зафіксовано різке підвищення радіаційного фону.
В’їзд забрудненого транспорту до м. Києва було заборонено. На дев’яти напрямках до міста були терміново створені дозиметричні пости і розпочато спорудження пунктів санітарної обробки транспорту (ПуСО). Відповідальність за будівництво цих об’єктів, організацію і проведення всіх дезактиваційних заходів покладено на штаб ЦО м. Києва. Для дезактивації транспорту використовувались водні розчини відповідних ПАР. У процесі такої обробки на пунктах накопичувалась значна кількість забруднених радіонуклідами помивних вод, які тимчасово збирали в наземні чи підземні сховища. Критична ситуація вимагала неординарних рішень. Група вчених з КПІ, а саме О.П. Шутько (засновник кафедри екології та технології рослинних полімерів), А.Д. Крисенко та В.П. Басов запропонували технологію очищення забруднених радіонуклідами вод, яка не потребувала створення стаціонарних очисних споруд. 
Дезактивацію пропонувалося здійснювати безпосередньо в ємностях-накопичувачах спеціально приготованим розчином ефективного реагенту. Робота проводилася за допомогою спеціальних мобільних установок УПДВ (установка пересувна для дезактивації води), змонтованих на платформах автомобілів КрАЗ (КамАЗ). Через 1-1,5 год. після обробки радіоактивні речовини разом з мулом осідають на дно ємності, а відстояна вода, що відповідає нормам ГДК, відкачується для повторного технічного використання.
Польові випробування запропонованої технології показали високу її ефективність. Ступінь очищення забрудненої води сягав трьох порядків, що на той час і в реальних умовах вважалось недосяжним. Напругу на головних ПуСО північного напрямку м. Києва за два дні було знято.6 червня 1986 р. наказом начальника ЦО м. Києва при міському штабі ЦО було створено групу дезактивації води, до складу якої увійшли фахівці КПІ – автори розробки, водії, прибористи, компресорники. Всього 11 осіб. Контроль якості очищеної води здійснювала служба СЕС м. Києва. Керівником підрозділу було призначено О.П. Шутька, його заступниками – А.Д. Крисенка і В.П. Басова. В липні 1986 р. на Київських заводах “Дормаш” та “Стройдормаш” була створена ще одна модернізована пересувна установка. Мобільність і висока продуктивність установок (1000-1200 м3 очищеної води при разовому завантаженні бака установки реагентом) цілком задовольняли безперебійне функціонування усіх ПуСО навколо м. Києва. Розробкою зацікавилися центральний штаб ліквідації наслідків аварії в м. Чорнобилі та в Білорусії.
Упродовж 1986 р. і до кінця 1987 р. створений підрозділ працював у режимі швидкого реагування та планового чергування на ПуСО Київської області, в 30-кілометровій зоні, в Білорусії та на пунктах помиву техніки Південно-Західної залізниці. За період роботи було очищено до 50 тис.м3 помивних вод. Реалізація розробки та самовіддана праця фахівців КПІ дозволили заощадити державі понад 18 мільйонів крб (в цінах 1986 р.). Крім того, зникла необхідність у створенні стаціонарних очисних споруд на ПуСО, які, до речі, через певний час мали перетворитися на довічні радіоактивні могильники.
Будівництво цих споруд було зупинено і законсервовано.
Рішенням Урядової комісії елементи запропонованої технології та прогресивний київський досвід були використані на ПуСО в 30-кілометровій зоні ЧАЕС, а пересувні установки, розроблені фахівцями КПІ, були запроваджені в полках і дивізіях ЦО СРСР. Про роботу даного підрозділу писала центральна преса на сторінках газет “Правда” від 15.08.1986 р. і “Правда України” від 17.12.1986 р. У 1987 році розробка вчених була відзначена золотою, срібною та бронзовою медалями ВДНГ СРСР, а в 1989 р. – висунута на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки.
Аналізуючи результати роботи групи в ті гарячі дні, можна констатувати, що тоді вдалося не просто закрити один із шляхів забруднення міста радіонуклідами, а змінити стратегію захисту. Крім значної економії матеріальних та фінансових ресурсів, було збережено (і це – головне!) здоров’я і життя сотень людей, яких планували направити в активну зону на будівництво, налагодження та обслуговування очисних споруд.


 
-->